“СОЛОДКА ДАРУСЯ”. Мої враження від книги

Posted: Лютий 2, 2011 in Різні думки

Якось прочитав новину: “Солодка Даруся” і «Нація»: такого аншлагу столичний театр Франка ще не бачив. Стало цікаво про що ці вистави. Виявилося, що вони створені за одноіменними творами Марії Матіос. Тож я почав шукати можливість з ними ознайомитися.

Понишпорив в інтернеті і знайшов електронний варіант “Солодкої Дарусі”. Майже одразу перейшов до читання. Сюжет книги захопив мою увагу. Персонажі були якісь близькі й осяжні. Не знаю чому прийшли такі враження. Можливо через те, що я побачив якийсь незримий розділ постатей. Була Даруся, німа і зажурена. Даруся, що говорить тільки з деревами і з татом. Даруся, яка носить квіти сусідам. Був Іван, який грає на дримбі та шляхетно поводиться. Була сіра маса людей без розпізнавальних знаків. Легіони таких людей, які народжуються тільки для того, щоб про них легко забули і ніколи не згадували. Були люди, яким була не байдужа доля Дарусі, в яких я побачив читача, тобто себе. Я ловив себе на думці, що важко бути стороннім спостерігачем, суддею. Ти приймаєш участь у житті Дарусі, розумієш її нещастя.

Раптом десь в середині повісті сюжетна лінія різко переривається від Дарусі до її батьків і їхньої молодості. Це 40-ві та 50-ті роки. Події відбуваються на Покутті. Ось, що запам’яталося мені найбільше:

1940 рік. Разом з Совітами приходить мертва тиша у село. Євреїв позбавили майна. У корчмаря забрали корчму і зробили кооператив. Млин Гершка віддали сільському ледарю.

“Солодка Даруся” — важко передати словами… 1941 рік. Радянська влада протрималася недовго. Але за цей проміжок часу виселили з десяток родин до Сибіру. Їхнє майно розікрали односельчани. Читаю і думаю, що є людські слова та думки? Пригадую епізод: у церкві заможна людина протирає ікону, стоячи у вкраденій сорочці. Контраст між тим, що люди думають, базікають і тим, що відбувається насправді.

Друга світова. Німці, румуни, другі совєти. Терор. Співпраця з радянською владою. Якісь недолугі дії вояків УПА. Вішається мати Дарусі через Дарусину правду за півника від гнобителя.

Події, описані в “Дарусі”, нагадали мені історію моєї бабусі. Її батько і мати розійшлися, але не через особисті стосунки, а через те, що смерть ходила всією Україною. Це був 1932 рік. Тоді її батько відповідав за заготівлі в колгоспі. Аби не брати гріха на душу, він не витримав і вночі втік з Кіровоградської області у Луганську. Її мати ж з дітьми втекла до Дніпродзержинська. Так вони після того ніколи не побачили одне одного. Навіть ніколи і не спілкувалися.

Закінчується твір досить неочікувано діалогами про гріховність і заплату за гріхи. При цьому дивно те, що навіть поневолювачі приймають заплату і сприймаються своїми. Україна сповнена гріхами, від яких вона страждає.

Твір перевершив всі мої очікування. Здивувала кожна подія від початку і до кінця. Немає якоїсь шаблонності. Є складні людські долі, є зрада з усіх сторін, є трагедії. Але не відчувається приреченості, бо цей твір просякнутий любов’ю до людей. Навіть до своїх поневолювачів.

Пресс-конференція з Марією Матіос:



Taras Vasiliev на конкурсі BUBA 2011

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s